Розвиток мислення та роль освіти в епоху змін

Формування спільноти лідерів, які мислять широко та діють відповідально в AUK Dnipro Campus

В AUK Dnipro Campus студенти та запрошені гості мали унікальну можливість долучитися до глибокої розмови про роль освіти для лідерів в епоху змін з одним з найвідоміших українських філософів та публічних інтелектуалів – Олександром Філоненком.

Ми підготували стислий, але насичений практичними інсайтами виклад найважливішого:

В чому різниця між бізнесменом та підприємцем?

Підприємець – це людина, яка працює з невизначеністю. Він створює унікальне рішення або продукт, якого ще не існує, і бере на себе високий ризик. Підприємець будує систему з нуля, інвестує власні ресурси, час і репутацію, часто ще до появи стабільного доходу. Його логіка така:  розподіл праці = майбутній прибуток.
Спочатку йому потрібно платити, запускати, ризикувати і лише згодом це фіналізується у вигляді високого прибутку. Підприємець завжди має момент, у якому рішення приймаються без повної картини майбутнього.

Бізнесмен  з’являється тоді, коли невизначеність уже подолана. Він працює не з хаосом, а з системою, яка стала зрозумілою, повторюваною і прогнозованою. Джерело прибутку бізнесмена = ефективність: оптимізація процесів, масштабування, зниження ризиків, відшліфування моделі. Його система більше схожа на замкнене коло, де всі ролі визначені, а результат можна передбачити.

Наступна ланка – управлінець. Саме їх бізнесмени залучають для щоденного керування вже створеною системою. Управлінці не створюють саму модель і не беруть первинний ризик. Їхнє завдання підтримувати стабільність, контроль і розвиток.

Узагальнена схема виглядає так:

ПІДПРИЄМЕЦЬ ( створює та ризикує) – БІЗНЕСМЕН (систематизує та масштабує) – УПРАВЛІНЕЦЬ (керує та оптимізує)

Читати всі новини Menorah Center: https://menorah-center.com/news/

Де знаходиться компетенція, що дозволяє лідеру виходити за обмеження та працювати з невідомим?

Ключовою якістю лідера є не набір інструментів, а здатність виходити за межі заданого. Питання полягає в тому, де знаходиться та компетенція, що дозволяє діяти там, де немає готових рішень.  Така компетенція формується у здатності переосмислювати ситуацію, а не просто реагувати на неї. А значить: не належить жодній окремій дисципліні. 

Гуманітаристика – це сукупність усіх наук про людину: її мову, пам’ять, культуру, сенси та способи розуміння світу. Її фундаментом є семіотика – наука про знаки та смисли, і герменевтика – мистецтво тлумачення. 

Ключовими гуманітарними науками є історія та філологія. Саме через історію людина усвідомлює час і пам’ять, а через філологію – мову як дім буття.  Без історії та філології неможливе глибоке розуміння людини.

Творчість, література, мистецтво та широкий спектр знань не дають прямих відповідей, але формують здатність бачити можливості. Культурна насиченість мислення дозволяє лідеру створювати ідеї, а не копіювати вже існуючі рішення. Це не про натхнення, а про накопичення смислів, з яких згодом вибудовується нове бачення.

Коли лідер заходить у зону невідомого, знання перестають бути гарантією успіху. Вони потребують рефлексії, тобто, осмислення власного досвіду, контексту й обмежень. Рефлексія дозволяє побачити, як саме знання можуть бути застосовані тут і зараз, а також виявити приховані припущення, які керують рішеннями. 

А далі аналітичне мислення дає змогу розкласти складне на складові (процеси, ролі, фактори, ризики). Проте сам по собі аналіз не веде до прориву. Ключовим є наступний крок – синтез, тобто збирання елементів у нову цілісність. Саме синтез дозволяє лідеру побачити систему і створити рішення, яке не зводиться до суми частин.

Генерування ідей та печера Платона

Генерування ідей – це не випадковий спалах натхнення і не техніка з бізнес-підручника. Це результат певного способу мислення, здатності виходити за межі звичного та взаємодіяти з невизначеністю. Для цього варто почати з самого кореня – з мислення як такого.

Образ Печери Платона залишається однією з найсильніших метафор мислення: люди, які сидять у печері, бачать лише тіні й приймають їх за реальність. Ідеї ж – це те, що світиться зверху, поза печерою. Щоб взаємодіяти з невизначеністю, недостатньо реагувати на тіні. Потрібно вміти мислити, а саме виходити за межі безпосередньо даного, ставити під сумнів очевидне, рухатися в бік джерела світла. Саме тому мислення нерозривно пов’язане з філософією.

Ідеї ніколи не існують у вакуумі. Вони завжди вбудовані в етичний простір – у те, що відбувається між людьми. Етика, мораль, совість формують рамку, в якій ідеї можуть бути реалізовані або відкинуті.

Лідер або підприємець генерує ідеї не лише для себе, а для інших. Тому здатність будувати стосунки, аргументувати, чути й бути почутим є критичною умовою творчості.

Для створення й розвитку продукту необхідне образне мислення. Воно дозволяє побачити те, чого ще немає, але що може з’явитися. Уява формується, зокрема, через художню літературу та мистецтво. Вони розширюють внутрішній простір людини, навчають працювати з символами, метафорами, альтернативними світами. Це не втеча від реальності, а тренування здатності її переосмислювати.

Окрему роль у генеруванні ідей може відігравати релігія не лише як віра, а як спосіб виходу за межі звичного. Можна сказати так: “культура – це те, де ти сидиш”, а “релігія – це акт виходу за межі цього місця”. Релігія працює як катапульта, що викидає людину зі звички. Це акт переходу туди, де більшість не бачить можливості руху. Вона змінити перспективу бачення світу. 

Ідеї не мають цінності без волі до прояву. Воля – це здатність не лише мислити, а й діяти, виводити задум у реальність. Ідея стає ідеєю лише тоді, коли хтось наважується її реалізувати.

Генеруванню ідей сприяє не один фактор, а цілісна екосистема мислення.

Події в AUK Dnipro Campus: https://www.instagram.com/auk_dnipro_campus/

“Що я тут роблю” як філософський стан і точка зростання. 

Філософія – це не абстрактна теорія, а форма мислення, яка дозволяє працювати з питаннями, а не лише з відповідями. 

Стан «Що я тут роблю?» – це здоровий філософський стан. Він означає, що людина не діє на автоматі, а починає співвідносити себе зі своїм життям. (Чи я тут опинився випадково? Чи це мій шлях? Чи те, що я роблю, має для мене сенс?) У цей стан важливо входити періодично. Більше того, його відсутність часто означає не гармонію, а звичку жити без рефлексії.

Філософія народжується саме там, де люди усвідомлюють, що значну частину часу живуть «не своїм» життям, а життям, яке їм нав’язане обставинами, очікуваннями або інерцією. У цей момент постає базове питання: “Що означає жити своє життя?”

Найпростіша відповідь звучить так: жити своє життя означає бути вільним. Але свобода швидко приводить до наступного, набагато складнішого питання: “А чого я насправді хочу?”

Питання, на яке неможливо відповісти наодинці і до чого тут “школа”?

Парадоксально, але на питання «Чого я хочу?» майже неможливо відповісти самостійно. Для цього потрібні інші люди (діалог, зіставлення, спільне мислення). Саме тому філософія з самого початку була колективною практикою. Люди збиралися разом, щоб не отримувати готові відповіді, а шукати їх у розмові. Так виникли філософські групи, які згодом отримали назву «шкіл».

Слово scholē у грецькій мові означає вільний час (з’являється після необхідних справ, присвячений роздумам про головне). У цьому вільному часі люди збиралися, щоб ставити питання про життя, сенс і власні бажання. Такі спільноти і називалися школами – не як інституції з програмами й іспитами, а як групи вільного мислення, де люди разом намагалися зрозуміти, чого вони насправді хочуть і як жити своє життя.

А що таке щастя?

Щоб наблизитися до відповіді, варто почати з іншого, не менш важливого запитання: “Що таке успіх?” Успіх – це ситуація, коли всіх влаштовує те, що ти робиш, але тебе самого ні. Це зовнішня оцінка, відповідність очікуванням, соціальне визнання.

Щастя ж має іншу природу. Щастя – це коли влаштовує тебе. Воно не потребує аплодисментів і не завжди збігається з тим, що вважається правильним або престижним.

Криза бажань = розрив між успіхом і щастям, коли люди не знають, чого хочуть насправді. Вони можуть хотіти того, що «потрібно хотіти», але не відчувати внутрішньої згоди з власним життям.

Звідси виникають слова покликання, призначення, творчість як спроба знайти точку, де бажання стає автентичним.

Щастя виникає тоді, коли призначення і творчість співпадають з потребою інших.
Наприклад, ви танцюєте і це не лише ваше задоволення, а й те, що потрібне суспільству. У цій точці народжується відчуття сенсу. 

Щастя пов’язане зі створенням того, чого раніше не було. Новий жест, нова форма, новий спосіб бути з іншими – це завжди акт творчості.

Щастя починається там, де людина вирішує сама. Не заперечуючи реальність, але не дозволяючи їй остаточно визначати внутрішній стан.

Що потребує спільності?

Смисл любові не в драмі, а в радості та вираженні цієї радості.
Любов – це стан, який розділяється з іншими людьми. Радість не замкнена всередині, вона потребує спільності.

Цікаво, що грецьке choreia пов’язане з радісним колективним рухом, а хореографія може бути осмислена як наука про радість – про узгодження тіла, ритму й інших людей у спільному переживанні.

Саме тому театр має бути в кожній хорошій бізнес-школі. Не як розвага, а як інструмент розуміння власних станів, взаємодії з іншими, проживання ролей і відповідальності. Театр навчає не стратегіям, а присутності.

Читати всі новини Menorah Center: https://menorah-center.com/news/  https://www.instagram.com/menorahcenter/

Слідкувати за наступними подіями в AUK Dnipro Campus: https://www.instagram.com/auk_dnipro_campus/

Menorah Center про AUK Dnipro Campus: https://menorah-center.com/news/?news-category=auk